Понад бар’єрами

Іще в той час Едуард Лудянський висловлював «крамольну» на той час думку: «Що необхідно для розвитку апітерапії у практичній охороні здоров’я?.. потрібний якийсь ентузіазм як з боку хворих, а його достатньо, та особливо лікарів, бо треба подолати протидію штатного розкладу, відсутність зручного приміщення, певне негативне сприйняття пасічників, які опираються фактичному знищенню бджіл, знайти помічників-однодумців».

Саме такими помічниками для Едуарда Аверяновича стали інженер за фахом і пасічник за покликанням Євген Ісаакович Фарфель та його дружина Ганна Миронівна. (Нині Є.І. Фарфель - генеральний директор ТОВ "Вологодська апітерапія").

Спочатку бджіл привозили з пасіки, що знаходилася в 4 - 5 кілометрах від міста. Їх транспортували у переносному контейнері. У 1975 році був спеціально обладнаний відсік на горищі будівлі, в якій знаходилася пасіка з 5-6 сімей. Від цієї пасіки не отримували товарний мед. Вона використовувалася виключно для лікування пацієнтів, і для цих цілей щодня в контейнер забирали по 200-220 бджіл.

Е. А. Лудянський неодноразово публікував свої статті в журналі "Пчеловодство". Зокрема: «Мед при неврологічних захворюваннях» («Пчеловодство», 1976 рік, №2, (стор.33-34), «Лікування травматичних плекситів» (Пчеловодство», 1979, №11, (стор.28-29), «Медотерапія при спастичних паралічах» («Пчеловодство», 1984, №10, (стор.32.), «Апітерапія розсіяного склерозу» («Пчеловодство», 1986, №9, (стор.28-29) «Розширити показання до апітерапії» («Пчеловодство», 1991 рік, №10, (стор.24-24).

Він першим з лікарів в Росії отримав вчений ступінь як апітерапевт. У 1995 році Едуард Аверянович блискуче захистив докторську дисертацію "Продукти бджільництва в комплексному лікуванні захворювань нервової системи".

Варто зазначити, що Едуард Аверянович Лудянський народився у Маріупольському районі Донецької області. У 1941 році його сім'я була евакуйована в Іжевськ. Тут він закінчив середню школу, а потім - і лікувальний факультет Іжевського державного медичного інституту.

Трудову діяльність він розпочав дільничним лікарем-терапевтом у Челябінській області, Завідував сільською дільничної лікарнею. Після повернення до Іжевська працював невропатологом. Самостійно вивчав голкорефлексотерапію, щорічно брав участь у найперших конференціях з цього виду лікування. Отож варто підкреслити: прагнення пошуку нових методів лікування було характерною рисою цього чудового лікаря. Не дивно, що він почав застосовувати у своїй практичній діяльності й апітерапію.

Але цими нетрадиційними методами допомоги хворим, Едуард Аверянович зміг скористатися після того, як за підсумками Всесоюзного конкурсу в 1962 році прийшов у Вологодську обласну лікарню №1.

Більше 30 років Е. А. Лудянський завідував неврологічним відділенням. Його практична організаторська, наукова і педагогічна діяльність у другій половині XX століття сприяє формуванню високопрофесійного колективу, приносить відділенню славу одного з провідних неврологічних стаціонарів на Північному Заході Російської Федерації.

У 1966 році Едуард Аверянович підготував кандидатську дисертацію з голкорефлексотерапії, але після прекрасного захисту дисертацію «зарубав» ВАК - Вища атестаційна комісія. У цей час у вивченні рефлексотерапії (чжень-цзю-терапії) наступив штиль, пов'язаний з політичним охолодженням відносин між СРСР і Китаєм.

У 1975 році Е.А. Лудянський захистив іншу кандидатську дисертацію - "Організація неврологічної служби в області та хвороби нервової системи у працюючих в лісозаготівельної та металургійної промисловості (за матеріалами Вологодської області)".

Е. А. Лудянський зробив значний внесок у розвиток російської апітерапії. Він створив перше велике Керівництво по апітерапії (лікування бджолиною отрутою, медом, прополісом, квітковим пилком та іншими продуктами бджільництва) для лікарів, студентів медичних вузів і бджолярів (1994 року). У 1987 році організував всесоюзну конференцію з апітерапії у Вологді. Організував школу апітерапевтів у Вологодській обласній лікарні №1, в якій пройшли підготовку близько ста лікарів.

Навряд чи Едуард Аверянович встиг здійснити усе задумане. Важку тривалу хворобу він переносив стоїчно. Помер першого листопада 1995 року.